Дорослій людині, обтяженій буденним житейським клопотом, не часто доводиться згадувати, чого найбільше хотілось у дитинстві. Лише справжнім педагогам, яких називають знавцями дитячих душ, дано вгадувати думки і найпотаємніші бажання дітлахів. А часом, по можливості, ставати добрими чарівниками і дарувати дітям казку.
Тож, все-таки, чого нам усім найбільше хотілось у 4-5-річному віці? Ми мріяли зазирнути за лаштунки дорослого життя, цей світ був тоді для нас найбільшим дивом.
Завідуюча житомирським садочком «Ромашка», що на Корбутівці, А.В.Котвицька, яка відповідно до вимог часу намагається залучати колектив дитячого закладу до постійного пошуку нових методик виховання й навчання малюків, запропонувала вихователям не обмежуватись традиційними екскурсіями до парку, кінотеатру чи музею, а повести їх… у гості до шефів. І не помилилась, зробивши такий вибір. Радості дітей не було меж. На підприємство «Житомирпиво», яким керує Володимир Дебой, мабуть, вперше за довгі роки існування завітали такі особливі «споживачі». Тут їх приймали як справжніх шанованих гостей.
Якою ж радістю засвітились дитячі очі, коли їм, як дорослим людям, показували складні величезні машини, розповідали, як вони працюють. А по завершенні екскурсії Володимир Михайлович, як і годиться гостинному господарю, запросив малюків до святкового столу, їм випала велика честь першими продегустувати нову продукцію підприємства, яка ще не надійшла в продаж, — солодкі напої «Фрутко». Дива та й тільки! Діти наперебій куштували смачні напої уприкуску з хрустким печивом та цукерками. От якби можна було ще й … Але ж не дадуть. Та хіба ж Володимир Михайлович сам не був дитиною? Беріть, шановні гості, скільки зможете донести, щоб і батьків своїх пригостити новинкою. Чемно подякувавши і озброївшись, мов гранатами, пляшками із смакотою, діти попрямували до автобуса, бо господар не захотів, щоб вони добирались самотужки додому, і люб’язно запропонував «транспортувати» гостей.
Наступна подорож була на Житомирський хлібозавод № 3.
Технічний керівник Віталій Зайцев намагався здивувати дітлахів не так складними механізмами і громіздкими диво-печами, а, насамперед, духмяною продукцією, за процесом виготовлення якої уважно стежили допитливі дитячі очі. Їм було цікаво знати, для чого це невеличкі балабушки тіста, всі однаковісінькі, рядочком рухаються до велетенської печі. Та незабаром звідти так само рядком почали виходити рум’яні булочки. Тоді всі одностайно вирішили, що треба швидко вирости і прийти працювати сюди, де ці булочки можна куштувати щодня. Віталій Давидович теж не захотів відпускати дітей з порожніми руками, додому вони повернулися з гостинцями від хлібопекарів.
